Мене звати Оксана Самс, і я хочу  звернути Вашу увагу до українського населення, яки були вигнані зі своєї батьківщини в Польщі в Радянський Союз в 1946 році відповідно до договору від 9 вересня 1944 року "Про евакуацію українського населення з Польщі та польських громадян з території СРСР "між урядом СРСР і ПКНВ примусово евакуйовані і репатрійовани мови в СРСР Співдружності польських громадян української національності та  Ялтинської конференції 1945 між трьома потужними лідерами Сталін, Рузвельт і Черчіль, які погодилися приєднати територію, яку згідно нацистсько-радянського пактуСталін і Гітлер домовилися  віддати під контроль Радянському Союзу, у тому числі Керзону, та здійснювати переселення українського населення (1944-1946), які були польські громадяни в той час, в радянське рабство, де більшість людей відправляли до ГУЛАГу, Сибіру, або померали від голоду. Більшість з них вже мертві. Батьки моєї матері були серед них. Ніхто не компенсувал моій родині за цей злочин.

Польський уряд продовжує ігнорувати права ціх людей, тому що вони української національності, не польської. Згідно закону Польши про репатріацію тількі люди польської національності могут бути репатрійовані назад до Польщі. Вони були вивезені в Радянське рабство, тобто на примусови роботи на державні господарства та їх нерухоме майно, землі та інше майно, сельхоз. обладнання та меблі. скотину. зерно забрали до Польщі. Вони досі не отримали жодної компенсації за майно, яке залишилися в Польщі та  прав людей, якихбуло переселення незаконно, як польських громадян української національності на примусові роботи. Ніхто не хоче повернути ім права людини, згідно з Декларації прав людини. Тобто ці люди були позбавлені своїх прав примусово,тільки мають право на смерть та знущання, зникнути з лиця землі, чого хочут лидери ців держав, яки вчинили цей злочин.  Моя мати вже померла в травні 2013 року, не могла більше чекати правосуддя. Ще одна жертва цього злочину зникла, як і багато з них.

Переселення проводилося під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р. Жимерського та ген. С. Моссора, примусово, із застосуванням військової сили і супроводжувалось позбавлення прав українців на землю, ліквідацією культурно-освітніх установ, Греко-католицької церкви.

Є вирок Конституційного Трибуналу Речі Посполитої Польської від 19 грудня 2002 року (Wyrok Trybunalu Konstytucyjnego Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 19 grudnia 2002 roku Sygn. akt K 33/02), в якому констатовано, що угода від 9 вересня 1944 року «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» не мала жодних правових підстав для її підписання, а дії, пов’язані з виконанням її умов з примусової евакуації, є незаконними, тому що угода від 09.09.1944 року не мала юридичної сили, бо ніколи не була надрукована в «Dzienniku Ustaw» чого вимагає законодавство Речи Посполитої Польської.
 

Рада Європи Парламентської Асамблеї Резолюція №. 1481 про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів (25.01.2006.)

Вона засудила "масові порушення прав людини, вчинені тоталітарними комуністичними режимами і висловлює співчуття, розуміння і визнання жертвам цих злочинів». Вона також сказала, що є порушенням "включені індивідуальні та колективні вбивства і страти, смерть у концентраційних таборах, голод, депортації, тортури, рабську працю та інші форми масового фізичного терору.".

Угода від 9 вересня 1944 року, відноситься до групи – військові злочини та злочини проти людства, оскільки умови закладені в ній та методи їх виконання були явно примусовими,  позиціонувалась як міжнародна, але жодна з сторін не ратифікувала іїю

За своїм статусом більшість депортованих належала до категорії спец, переселенців. Відстутність житла, предметів першої необхідності, медикаментів та продовольства особливо гостро позначились на перших партіях депортованих. Після приїзду людей підселяли в будинки місцевих жителів "за рахунок ущільнення".

Уряд України не принял закон визнає, що угода про 09.09.1944 року, підписаний в Любліні, Польща, як міжнародний злочин та не  засудил примусову евакуацію, той факт, що триває політична репресія вже 71 років, та не тілько для людей, які були насильно евакуйовані, але  і їхні нащадки, яки народився в СРСР, а зараз Україна, як змушені мешкати, де вони отримали важкі психічні травми у зв'язку з втратою історичній батьківщині, і матеріальну втрату через неможливість використовувати майно, якє є їх спадщина, яка знаходиться напостійном місце проживання в Польщі.

 

Я зробила фільм про насильне виселення українців з Польщі, який можно подивитися на Youtube:  https://youtu.be/Ztn-3L_RONw (Victims of Power) and on Vimeo https://vimeo.com/131981709.

 

Дякую за Вашу увагу.

 

З повагою,

Оксана Самс