Була ніч невидна, страшна заверуха, Тужили скрізь сумно вітри. Кати большевицькі підходили стиха Крізь села, ліси і яри Було їх багато, мов чорної хмари, Чекали світанку в снігах, Щоб кинути в села великі пожари І грітись тоді на вогнях. А буря у вікна так голосно вила, Не видно довкола доріг, Про волю повстанці у снах своїх снили, А ворог їх лютий стеріг. У Мриглодах стояло лиш сорок повстанців, Щасливі їм снилися сни. Не знали, що згинуть прийдеться їм вранці І смерти не ждали вони. Аж ось на світанку, у сніжну завію Кати надлетіли, як стій. Проснулись повстанці, вхопили за зброю І вийшли з одчаєм на бій. Билися завзято вони дві години, Пробилися в ліс за село, І впали за волю, за славу Вкраїни. Їх сорок тоді полягло. Тепер в тому лісі, де мужньо так бились, Висока могила стоїть, Там сорок повстанців на віки спочило, Там сорок повстанців лежить.