Iwan_Huk

Іван Гук

Іван Гук народився 1922р. У Тенетиськах Рава-руського повіту в селянській родині. Після акції ‘’Вісла’’ проживав у Стегні й Тчеві. Закінчив Юридичний факультет університету ім. М. Коперника в Торуні. У 1980р. приїхав з родиною до Перемишля на постійне проживання. Автор книжки споминів ‘’Cело над Солокією’’ /1996/ та статей в часописах ‘’Наше Слово’’, ‘’Благовіст’’, ‘’Час’’, ‘’За Вільну Україну’’, ‘’Високий замок’’.

Грамоти

/wyswietlanie/pliki_w_tresci/pliki/4.jpg
/wyswietlanie/pliki_w_tresci/pliki/4-2.jpg
/wyswietlanie/pliki_w_tresci/pliki/4-3.jpg
/wyswietlanie/pliki_w_tresci/pliki/4-1.jpg

Письменник та поет

/wyswietlanie/pliki_w_tresci/pliki/publikacja_wiersze.jpg
/wyswietlanie/pliki_w_tresci/pliki/publikacja_pierwsza_ksiazka.jpg

Інтеграція - інтерв'ю з світлої памяті Іваном Гуком

Список опублікованих статей - підготовка o.Богдан Ситчик

Статті Івана Гука поміщені в Нашому Слові і інших часописах

1/ Наше Слово нр. 29 з дня 17.07.1992 р. «У Пикуличах був день мов память»

2/ Наше Слово нр. 43 з 25.10.1992 р. «Мої односелчани з Тенетиск, які загинули в 1945/47 р.

3/ Наше Слово нр. 40 з 04.10.1992 р. «Страждальна ідея»

4/ Наше Слово нр. 38 з 20.09.1992 р. «Не роз’єднали їх ні в’язниці, ні Сибір»

5/ Наше Слово нр. 5 з 31.01.1997 р. «Оберігала вірою»

6/ Наше Слово нр. 8 з 23.02.1997 р. «Плаче Солокія»

7/ Наше Слово нр. 8 з 19.02.1995 р. «Спортивне життя Перемишля і Надсяння 1908-1944 р.

8/ Наше Слово нр. 13 з 26.03.1995 р. «Посмертна згадка»

9/ Наше Слово нр. 17 з 23.04.1995 р. «Ще про спорт в Перемшлі (критика)»

10/ Наше Слово нр. 32 з 13.08.1995 р. «Уточнення до статті про перемиський спорт»

11/ Наше Слово нр. 36 з 10.09.1995 р. «Тенетиська – над могилами та залишками зруйнованої церкви»

12/ Наше Слово нр. 9 з 01.03.2001 р. «До 55-річниці трагедії жителів Тенетиськ»

13/ Наше Слово нр. 13 з 01.04.2001 р. «До 40-ої річниці засуду Івана Шпонтака пс. «Залізняк» та 12-ої річниці його смерті»

14/ Благовіст нр. 3 з 03.03.1994р. «Август Волошин – проголошуючи незалежну Закарпатську Україну»

15/ Благовіст нр. 4-5 з 04-05. 1994 р. «Отець Митр. Мирослав Ріпецький (1889-1974)

16/ Благовіст нр. 7 з 07-08.1997 р. «Вірш «Зозуля»

17/ Благовіст нр. 4 квітень 1999 р. «До 25-ої річниці смерті О. Мирослава Ріпецького»

18/ Благовіст нр. 5 з травня 1999 р. «До 25-ої річниці смерті О. Митр. Василя Гриника»

19/ Благовіст нр 6 червень 2000 р. «До 2-ої річниці смерти О. Кир. Теодора Майковича Дорога до вічности»

20/ Перемиські дзвони нр. 3-4 березень квітень 1993р. «Зберегти історичну спдщину рідного села»

21/ Час нр 15 з 10-16.04.1997 р. «Роки страшної трагедії»

22/ Час нр. 8 з 5-11.06.1997 р. «Спортивне життя Перемишля і Надсяння в 1908-1914р.»

23/ Наше Слово нр. 8 з 19.02.1995 р. «Спортивне життя перемишля і Надсяння в 1908-1914 р.»

24/ Наше Слово нр. 52 з 27.12.1998 р. «В сему річницю смерти М. Оленича пс. Соловій»

25/ Наше Слово нр. 13 з 29.03.1993 р. «Вхід в історію»

26/ Наше Слово нр. 5 з 01.02. 1998 р. «Культура двох народів»

27/ Благовіст нр. 10 з жовтня 2001р. «На зустріч зі Сятішим Отцем Іваном Павлом ІІ»

28/ Благовіст нр. 11 /131/ з листопада 2001р. «До смерті вірний своїм ідеям»

29/ Наше Слово нр. 28 з 14.07.1996р. «Примирення в камері смертників»

30/ Наше Слово нр. 7 з 18.02.1996р. «Зауваги до ювілейної книги УІД»

31/ Наше Слово нр. 28 з 14.07.1996р. «Витання Владикі Мартиняка – Табір смерті Пикуличі»

32/ Перемиські дзвони нр. 4 з квітня 1992р. «Витання Владикі Мартиняка»

33/ Перемиські дзвони нр. 5-6 з травня 1993р.

34/ Перемиські дзвони нр. 7-8-9 з липня 1993р. «Чудотворна ікона Кальварийської Божої Матері»

35/ Благовіст нр. 2 /134/ лютий 2002р. «Водосвяття у Перемишлі»

36/ Благовіст нр. 4-5 квітень-травень 2002р. «А пам’ять все буде жити – 4 та річниця смерти владики Вроцлавсько-Гданської єпархії Теодора Майковича»

37/ Наше Слово нр. 20 з 19.05.2002р. «До третьої річниці загибелі В’ячеслава Чорновола»

38 / « Наше Слово» нр. 27 з дня 2002 р. « До уваги всіх, у кого збереглося в пам’яті село Тенетиска»

39/ Наше Слово нр. 29 з дня 21 липня 2002 р. «До 55-ліття акції Вісла в селі Тенетиска»

40/ Наше Слово нр. 30 з дня 30 липня 2002 р. «А пам’ть все жива»

41/ Наше Слово нр. 36 з дня 8 вересня 2002 р. « Проща до малої Батьківщини»

42/ Наше Слово нр. 10 з дня 9 березня 2003 р. « Козаки під Віднем 1683 р.(320 річниця)

43/ До 4-ої річниці трагічної загибелі « Слово про В’ячеслава Чорновола» « Народне Слово» Золочів 28 березня 2003 р. Нр. 13 (8777)

44/ Наше Слово нр. 23 з 8 червня 2003 р. « Проща стежками національної пам’яті»

45/ Наше Слово нр. 30 з дня 27.07.2003 р. « Посмертна згадка про с.п. Анни Путко з дому Вовк»

46/ Наше Слово нр. 35 (2456) з дня 29.08.2004 р. «Лист з камери смертників до Нашого Слова – Розповідь Івана Гука про Івана Колегу пс. Карабін

47/ Благовіст ч. 9 (165) вересень 2004 р. « До 20-ої річниці смерті одного з визначних синів України Валерій Марченко – Материнсько синівська любов.»

48/ Наше Слово ч. 13 з дня 27 березня 2005 р. « Посмертна згадка про Олексу Паланицю «Галелуя» родом зі села Тенетиськ»

49/ Наше Слово ч. 30 з дня 26.06.2005 р. « Бажання для Галі і Богдана Колегів з нагоди 25-ліття подружнього життя»

50/ Наше Слово ч. 30 з дня 24. 07. 2005 р. «Пам’ятник українським козакам у Відні»

51/ Наше Слово ч. 23 з дня 05.06.2005 р. «Никролог покійної Заброварної Анни»

52/ Наше Слово ч. 26 з 26.06.2005 р. «З нагоди 25-ліття подружного життя Галі і Богдана пересилають родичі Нелля і Іван»

53/ Наше Слово ч. 14 з дня 02.04. 2006 р. « Никролог про смерть матері Президента України Ющенка бл. П. Варвари Ющенко»

54/ Наше Слово ч. 39 з 24.09.2006 р. «Никролог про смерть бл. П. Люби Маринович»

55/ Вісник Любачівщини ч. 15 з 2007 р. «Вірші Івана Гука Плаче Солокія, Земля, Березовий хрест.»

56/ Вісник Любачівщини ч. 16 з 2008 р. «Спогади Івана Колкги пс. Карабін»

57/ Наше Слово ч. 4 з 27.01.2008 р. «Никролог про бл. п. Дмитра Оденича

58/ Наше Слово ч. 24 з 15.06.2008 р. «Никролог про бл. п. Михайла Проця»

59/ Наше Слово ч. 41 з 12.10.2008 р. «Никролог про смерть бл.п. Мирона – Романа Гук

Додаткові інформації
Родина Івана Гука

ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ ВИЗНАЧНИЙ ДІЯЧ ІВАН ГУК В ПЕРЕМИШЛІ

Спілка українців політвязнів у Польщі відділ у Перемишлі висловлює глибокі співчуття Шановній засмиченій родині, його численним друзям, соратникам бл. п. Івана Гука, який відійшов у вічність на 88 році життя, 13 липня ц.р., а похорон відбувся 15 липня 2010 року. Іван Гук все своє життя чесно служив рідному народові і був мужним воїнім УПА, боровся за незалежність України. Мені важко погодитися з думкою, що з життя пішла чудова людина, яка мала добре серце і щиру дишу українського патріота. Покійний був прекрасним громадським діячем, взірцевий батьком, порядним і принциповим та при тому дуже стійким й талановитим письмеником. Довго серед української громади в Перемишлі буде відчутний брак в громадському і релігійному житті цього безкорисливого і відданого діяча. Це жахлива і неповторна втрата – для родини, друзів і для всіх тих, хто мав честь і змогу з ним дружити і спілкуватися. Народився Іван 10 грудня 1922 р. в селі Тенетиська Рава-Руського повіти в селянській родині Андрія і Катерини. В рідному селі закінчив він початкову школу і займався з молодих років освітньою ппрацею. З молодих років дуже активно працював у «Просвіті», «Сільському Господарі» та в молодіжних організаціях, які поглиблювали національну свідомість серед нашого нароіду. У 1943 р. Іван один із перших вступає до тенетиського Самооборонного куща УПА і в ньому під псевдом «Видра» виконує функцію заступника командира та політверховника в цій окрузі. На передодні акції «Вісла» під зміненим ім’ям Ян Гаковский виїжджає на Західні землі Польщі і там в містах: Кам’яна Гора, Вроцлав, Сопот і під кінець в місцевості Стегна на Ґданьщині виконує важку фізичну працю і переживає горе, що в кожен момент може бути арештований. Незважаючи на всілякі перешкоди, він часто втомлений важкою працею повертався до свого приміщення і неустанно працював над собою. В результаті копіткої праці йому вдалося у 1950 р., заочно в Сопоті закінчити середню освіту. Це дало йому змогу у Стегні працювати секретарем ґміни. На жаль в 1955 р. Іван був арештований і перейшов важкі тортури під час слідства і був сказаний на 3,5 року ув’язнення. Перебуваючи у в’язниці був змушений важко працювати в копальнях в Сем’яновицях. Вийшов з тюрми на волю з ущербком на здоровю у 1957 році. Підойняв працю в Повітовій Раді в Новому Дворі Ґданському і виконував працю заступника керівника Повітового відділу охорони здоров’я. Мимо того, що померає його дружина Марія і залишається на його опіці троє дітей: Ігор, Ярослав і Галина, він дальше наполегливо вчиться і заочно закінчує юридичний факультет в Ґданському університеті і здобуває звання маґістра. А одночасно уможливлює всім своїм дітям закінчити вищу освіту. Можна справді подивляти скільки зусиль треба було мати, щоб подолати ці колосальні труднощі і вийти на пряму дорогу життя. У 1968 р. Іван одружується в друге з Неонілою Менцінськопю – відомою перемиською провідною діячкою і разом вони з початку замешкали в Тчеві, де Іван працював директором адміністраційним у Воєвідській протитуберкульозній лікарні, аж до виходу на пенсіюв 1979 році. У цьому періоді не відбулася ані одна поважніша куьтурно-освітня українська імпреза в Ґданську, а навіть не терені Польщі в якій панстрво Гук не брали б в ній участі. Після виходу на пенсію панство Гук повернулися в рідні сторони і замешкали на постійно у княжому Перемишлі. З гордістю треба відмітити, що тут зразу покійний Іван Гук дуже активно включився в громадсько-релігійну і творчу працю. При кафедральному соборі св. Івана Хрестителя у Перемишлі, він виконував провідні функції, подібно активно працював так, як попоредньо в УСКТ, так і останньо в ОУП. Був надзвичайно активним членом Спілки українців політвязнів, брав участь у всіх нарадах і зустрічах, які відбувалися в Перемишлі. Пітримував на дусі своїх побратимів з підпіля й широко пропагував серед людей тижневик «Наше Слово». За його ініціятивою, з нагоди 50-річчя злочинної акції «Вісла», біля руїн церкви в Тенетиськах споруджено пропам’ятний хрест, огороджено і впорядковано місцевий цвинтар, започатковано щорічні з’їзди колишніх мешканців Тенетиськ. Він разом з іншими перемишляками щороку відвідував пропам’ятні місця, де похоронені українські жертви, які впали з рук польського реакційного підпілля. Вже до щорічних традиції належало, що Іван брав участь в панахидах на могилах українських жертв на Перемищині, що були замордовані у 1945 році. До таких місцевостей належить село Павлокома, де з рук АК загинило 368 українців різного віку. В селі Пискоровичі загинуло около 900 осіб, Люблінці загинило около 200 осіб, Малковичах 156 осіб і стільки в селі Горайці. Та відвідував він інші місцевості. Іван Гук є автором около 100 статей на різні, теми, які били дриковані в «Нашому Слові», «Благовісті», «Перемиських Дзвонах», «Віснику Закерзоння», «Високому Замкові», журналі «Любачівщна» та ін. – українських виданнях. Понадто він видав книгу споминів про село Тенетиська «Село над Солокією», видав кілька збірок віршів та опрацщвав матеріяли до нової книги, яка маю надію вийде вдруком в недовгому часі. Про багатогранне життя і діяльність Івана Гука можна продовжувати розказувати про все його нові осяги та ініціятиви. Автор цієї статті провів багато часу на розмовах з Іваном. Він мав чимало цікавих проєктів, які не встиг усі зреалізувати. Лиха смерть перервала його недоконані плани. Похоронні відправи перепровадив парох кафедрального собору св. Івана Хрестителя в Перемишлі д-р о. Є. Попович в супроводі о. П. Поточного та о. – який одруженуй на вничці покійного і виголосив він змістовни похоронну проповідь. Крі близької родини Івана Гука, друзів в похороні взяли участь численні перемишляни. Цвинтарна атмосфера, а зокрема похорон розбуджує нашу пам’ять не лише про покійного, але тоді ми в димках згадуємо померлих, хто би то небув, згадутємо їх з теплотою. Їхні добрі вчинки, їх щедрість, яка залишилася в наших серцях. Коли вкладали вже тіло покійного Івана Гука до родинного гробівця, мені уявно відчувалося, що віндякує за свій похорон і просить присутніх, щоб не поклали до гробу разом з ним усіх його помислів та ідей, якими він дорожив і боровся за їхнє втілення у земському житті. Вічна Йому пам’ять!

Ярослав Стех